Трудовий потенціал – важливий чинник
соціально-економічного розвитку України

Значення трудового потенціалу як важливого чинника соціально-економічного розвитку України витікає з багатогранності його функцій, які він відіграє, та стратегічних завдань держави щодо підвищення добробуту громадян України на коротко-, середньо-  та довгострокову перспективу.

Подолавши тривалу, системну економічну кризу перехідного періоду, українське суспільство сьогодні відчуває гостру потребу в зміні як тактичних, так і стратегічних завдань державної політики розвитку трудового потенціалу. Основними чинниками структурних зрушень у трудовому потенціалі за час існування України як незалежної держави є, передовсім, загальне скорочення демографічного потенціалу України – з одного боку, та зміна параметрів конкурентного середовища на ринку праці – з іншого.

Неефективне використання наявного трудового потенціалу призводить до погіршення якості життя населення і становить загрозу для соціальної безпеки країни. Забезпечення мінімізації негативних наслідків цих процесів потребує від державних органів розробки системних заходів щодо забезпечення більш ефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Сучасний стан і тенденції розвитку трудового потенціалу в Україні свідчать про відсутність системних дій держави, спрямованих на його відновлення та якісне зростання. Відтак існує надзвичайно гостра необхідність розроблення науково обґрунтованої програми розвитку трудового потенціалу на середньострокову перспективу, реалізація якої дозволить створити передумови для формування якісно нового трудового потенціалу інформаційного, постіндустріального суспільства майбутнього.

Стратегія України щодо європейської інтеграції вимагає виконання комплексу завдань, які передбачають зміну якісних та кількісних характеристик трудового потенціалу, приведення їх у відповідність до стандартів, які діють у глобальних євросистемах.

Складність таких завдань полягає в існуванні проблем, пов’язаних з необхідністю суттєвого покращення характеристик вітчизняного трудового потенціалу. Адже саме вони визначають рівень соціально-економічного розвитку держави.

Позитивним є те, що в Україні загальний обсяг інвестицій в людський потенціал і людський капітал, і їх частка у ВВП зростають. У 2006 році, порівняно з 2005 роком, інвестиції з усіх джерел в людський капітал зросли: в освіту – на 14,7 відсотка; в охорону здоров'я – на 24,3 відсотка; у сферу культури, спорту та відпочинку – на 50,2 відсотка; у житло на 27.5 відсотка;

Проте простежується недостатність інвестицій за рахунок усіх джерел (держави, домогосподарств та підприємств) у формування складових людського потенціалу і людського капіталу.  У 2006 році частка інвестицій в людський капітал у загальному обсязі інвестицій в основний капітал становили: в освіту – 1,0 відсоток; в охорону здоров'я – 1,5 відсотка; у сферу культури, спорту та відпочинку – 1,6 відсотка; у житло – 14,8 відсотка.

Разом з тим, унаслідок все ще низького рівня інвестицій в освіту, охорону здоров’я та інші галузі соціального розвитку, в Україні відбувається зниження якості освіти, деградація соціальної сфери.

Тривалий сучасний провал в рівні матеріального і кадрового забезпечення освіти, інших галузей соціального спрямування в цілому має своїм наслідком зниження виробничих, фізичних, громадянських та моральних якостей економічно активних верств населення. Такий стан справ важко виправляється, на що вказують дані статистики та відомі вчені.

Чисельність зайнятого населення протягом 2000–2006 рр. збільшилася на 555 тис. осіб (на 2,8%); лише у 2006 р. її приріст становив 50,4 тис. осіб. Нині майже третина загальних обсягів зайнятості припадає на сектор самозайнятості – 6,7 млн. осіб, в тому числі 4,6 млн. працюють у неформальному секторі економіки.

Хоча впродовж 1991-2006 рр. кількість малих підприємств збільшилася у 6,5 разу, приріст обсягів зайнятості на них було значно нижчим – лише 46%. Протягом 2004-2006 рр. чисельність працівників малих підприємств навіть почала скорочуватися. Нині вона становить 1,8 млн. осіб – лише 8,8% загальної кількості зайнятого населення.

Наближення показників життя населення України до європейських стандартів потребує інтенсивного розвитку економіки України на базі посилення її конкурентоспроможності. Економічне пожвавлення, яке спостерігається в Україні в останні роки, сформувало для цього тверде підґрунтя.

Не виникає сумніву, що забезпечення динамічного соціально-економічного прогресу в Україні має базуватися перед усім на розвитку та ефективному використанні найціннішого ресурсу сьогодення – трудового потенціалу суспільства та посиленні його інноваційної активності.

Розвиток трудового потенціалу є одночасно причиною та наслідком досягнення головної цілі державного управління – забезпечення сталого зростання матеріального та культурного рівня життя співгромадян. Саме завдяки демографічному, освітньо-професійному, правовому розвитку значно зростає якість трудового потенціалу.

Високий рівень конкурентоспроможності робочої сили, творчої та інноваційної активності у сфері праці, професіоналізму, оволодіння новітніми методами та технологіями є підставою для покращання якості виконуваних робіт, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції. Зростання конкурентоспроможності економіки з урахуванням її соціальної орієнтації збільшує матеріальне забезпечення зайнятих, забезпечує фінансово-економічну базу розширення напрямів розвитку трудового потенціалу, формує добробут суспільства та стимулює людський розвиток.

Особлива роль трудового потенціалу проявляється при виконанні ним інноваційної функції. Ця особливість та важливість посилюється в нових умовах, коли розвиток економіки визначається процесами інтенсивного розвитку інноваційної діяльності в усіх сферах суспільного життя.

Оцінка стану трудового потенціалу України на сучасному етапі носить неоднозначний характер. З однієї сторони, відбувається поліпшення його певних якісних характеристик: збільшується частка населення з вищою освітою; поширюється комп'ютерна грамотність; формується уміння працювати в ринковому середовищі; підвищується підприємницька активність.

Разом з тим в Україні відбуваються процеси, які призводять до руйнації трудового потенціалу. Не підвищуються темпи відтворення населення, внаслідок чого його структура набуває більш вираженого депопуляційного характеру:

- погіршуються показники здоров'я людей усіх вікових груп – за останні 10 років (з 1996 по 2006) кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань зросла на 2 млн. випадків, або на 7 відсотків;

- посилюється інтенсивність трудової еміграції працездатного  населення – за експертними оцінками, на сьогодні за кордоном працюють понад 3,5 млн. наших співвітчизників і біля посольств щодня шикуються черги бажаючих потрапити до лав трудових емігрантів;

- зростають показники постаріння населення, за 2003–2005 роки  питома вага населення старше 50 років у загальній кількості населення в України зросла на 0,6 відсоткових пункти: з 32,8 до 33,4 відсотка.

Причини зазначених тенденцій загальновідомі. Це:

- поширення бідності внаслідок недостатньої, а подекуди – невиправдано низької оплати праці, особливо у сільській місцевості – частка домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами нижче прожиткового мінімуму у 2006 році загалом по Україні становила у середньому 43,3 відсотка, у сільській місцевості – 53,9 відсотка; у червні 2007 року частка працівників, яким нараховано заробітну плату, що не перевищила прожиткового мінімуму для працездатних осіб, загалом по Україні становила 22 відсотки, у тому числі у сільському господарстві – 48,7 відсотка;

- неефективна система професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації робітничих кадрів унаслідок відсутності прогнозування попиту на робочу силу та вільного доступу роботодавців та економічно активного населення до інформації про його поточний стан;

- незадовільний стан медичного обслуговування населення і низька ефективність заходів щодо покращання охорони здоров’я та праці;

- погіршення загальної екологічної ситуації.

Унаслідок цього на сьогодні при середньому рівні безробіття серед населення працездатного віку у І кварталі 2007 року 8 відсотків, а у 9 регіонах України – понад 10 відсотків, майже 28 відсотків промислових і 60 відсотків сільськогосподарських підприємств відчувають гостру нестачу кваліфікованих робочих кадрів.

Усе це надає підстави очікувати, що дефіцит кадрів в найближчому майбутньому може стати вагомим чинником, який гальмуватиме подальший розвиток вітчизняної економіки і, відповідно, підвищення добробуту громадян України.

По мірі того, як в нашій країні буде розширюватися коло сфер економіки, що спираються на інновацію, якість трудових ресурсів буде підвищуватися і вони все більше будуть приймати на себе роль головного джерела підвищення ефективності виробництва, головного чинника економічного розвитку.

Уряд чітко усвідомлює реальну загрозливу тенденцію подальшого погіршення трудового потенціалу і розробляє на загальнодержавному рівні відповідні всеохоплюючі заходи щодо його збереження та розвитку.

У цьому напрямку на сьогодні вже реалізується 76 соціальних та гуманітарних державних цільових програм і програм розвитку окремих сфер суспільного життя. Передбачені ними заходи безпосередньо сприяють збереженню та подальшому розвитку трудового потенціалу України.

За час роботи чинного Уряду деякі соціально-економічні показники суттєво поліпшилися, зокрема: 

- середня місячна заробітна плата зросла на 32,4 відсотка, з 1073,1 у серпні 2006 року до 1421 у липні 2007 року. Реальна середня заробітна плата за цей період зросла на 13,8 відсотка;

- мінімальна місячна заробітна плата збільшилася на 17,3 відсотка, з 375 гривень у серпні 2006 року до 440 у липні 2007 року (з 1 жовтня – 460 гривень). Споживчі ціни за цей період зросли на 13,5 відсотків;

- середня місячна пенсійна виплата зросла на 25,7 відсотка, з 441,81 гривень станом на 1 липня 2006 року до 555,45 гривень станом на 1 липня 2007 року. Реальна середня пенсійна виплата за цей період зросла на 10,8 відсотка;

- мінімальна пенсія за віком збільшилася на 14,2 відсотка, з 359 гривень станом на 1 липня 2006 року  до 410,06 гривень станом на 1 липня 2007 року. Реальна мінімальна пенсія за віком за цей період зросла на 6,2 відсотка;

- рівень зайнятості населення у віці 15–70 років збільшився на 0,5 відсоткових пункти, з 57,1 відсотка у І кварталі 2006 року до 57,6 відсотка у І кварталі 2007 року. Рівень безробіття економічно активного населення зазначеної вікової групи знизився на 0,5 відсоткових пункти, з 7,9 відсотків у І кварталі 2006 року до 7,4 відсотка у І кварталі 2007 року;

- видатки зведеного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення зросли на 19,3 відсотка, з 19 604,4 млн. гривень  за січень–червень 2006 року (26,8 відсотка від загального обсягу видатків зведеного бюджету за цей період) до 23 394,5 млн. гривень за січень–червень 2007 року (26,0 відсотка від загального обсягу видатків зведеного бюджету за цей період). Реальне збільшення цих видатків становило 5,1 відсотка.

Всебічність проблем забезпечення розвитку трудового потенціалу України обумовлює пошук шляхів їх розв'язання з урахуванням нових стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку, тенденцій розвитку системи державного та регіонального управління, правової бази, становлення громадянського суспільства.

Глобалізація економіки, загострення міжнародної конкуренції по-новому поставили задачі та пріоритети формування регіональних структур у сфері зайнятості, визначили цілі розвитку регіональних та національного ринків праці. Передусім можна відзначити, що на перший план вийшло завдання забезпечення гнучкості механізмів регулювання попиту та пропозиції праці, якнайкращого оперативного пристосування цих механізмів до прискореної зміни структури і технологічної бази виробництва.

Формування на необхідному рівні якісних рис людини і працівника, які необхідні постіндустріальному суспільству, має забезпечуватися шляхом інвестицій в людський потенціал. Забезпечення вітчизняної економіки достатньою кількістю кваліфікованих  трудових ресурсів забезпечується інвестиціями у людський капітал.

На сучасному етапі держава є основним інвестором у людський розвиток. Тому необхідно створити умови для суттєвого збільшення інвестицій домогосподарствами та підприємствами. Це можливо здійснити на основі суттєвого зростання доходів населення, підвищення рівня ефективності підприємств та впровадження на них сучасного кадрового менеджменту, спрямованого на розвиток персоналу.

Разом з тим інвестиції держави у людський розвиток та формування людського капіталу також мають бути суттєво збільшені. У розвинених країнах світу держава бере на себе все більшу частку витрат на людський розвиток. Це обумовлено надзвичайно важливим стратегічним значенням таких інвестицій і тим, що вони мають значний позитивний зовнішній ефект для соціального та інноваційного розвитку.

Для того, щоб забезпечити значний приріст людського капіталу України, інвестиції у нього мають бути збільшені в декілька разів. В першу чергу, це стосується витрат підприємств та домогосподарств, частка яких у загальних інвестиціях у людський капітал повинна суттєво зрости.

На сучасному етапі економічним підґрунтям мотивації до збільшення цих інвестицій є:

- для держави – потреба у підвищенні конкурентоспроможності економіки України та забезпеченні сталого економічного зростання в умовах глобалізації;

- для підприємств – потреба у підвищенні власної конкурентоспроможності  та економічної ефективності в умовах відкритої економіки;

- для домогосподарств – потреба у підвищенні їх конкурентоспроможності з метою забезпечення зростання добробуту.

Механізм посилення зацікавленості всіх суб’єктів економічної діяльності у збільшенні інвестицій у людський розвиток має ринкову та неринкову складову. Ринкова складова базується на механізмі конкурентної боротьби, яка в сучасних умовах зумовлює суттєво підвищувати якість людського чинника виробництва – головної продуктивної сили постіндустріальної економіки. Неринкова складова базується на розумінні керівними органами держави, підприємств та населенням однієї із головних закономірностей загальноцивілізованого процесу – неухильного підвищення інтелектуального та культурного потенціалу людства та посилення його ролі в економічних процесах.

Основними макроекономічними чинниками необхідності збільшення інвестицій у людський потенціал і людський капітал за рахунок держави, підприємств і населення є:

- потреби інноваційного розвитку економіки;

- посилення конкурентної боротьби в усіх сферах економічної діяльності;

- прагнення України до Вступу у СОТ та до Європейського союзу.

Розуміння цього реалізується у різноманітних державних та підприємницьких програмах, заходах щодо людського розвитку на прагненні більшої частини населення забезпечити високу освіту, інтелектуальний та культурний розвиток підростаючому поколінню.

Слід також додати, що надзвичайно важливим аспектом розвитку трудового потенціалу є його консолідуюче значення. Воно полягає в об’єднуючому прагненні соціальних партнерів зберегти і розвивати трудовий потенціал з державницьких, комерційних та духовно-соціальних міркувань.

У цьому контексті Міністерство економіки України разом із іншими центральними органами виконавчої влади, за участю науковців та громадськості розробило і направило до Кабінету Міністрів України проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2008 рік. Окремий розділ цієї програми - «Забезпечення гідної праці та добробуту людей» - присвячений питанню розвитку людського капіталу.

Організаційним комітетом з проведення Другого всеукраїнського форуму «Збереження і розвиток трудового потенціалу України» з квітня цього року розроблявся проект Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми “Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2008 – 2017 роки”. Отримані та опрацьовані зауваження до неї від багатьох центральних органів виконавчої влади, громадських організацій та наукових установ.

Сьогодні цей Проект винесено на громадське обговорення на нашому Форумі.

Проект Концепції, доопрацьований з урахуванням обговорення на Форумі, буде подано на схвалення до Кабінету Міністрів України, на основі якого буде розроблений та поданий на затвердження до Верховної Ради України проект Загальнодержавної цільової соціальної програми «Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2008 – 2017 роки».

Основним завданням Загальнодержавної програми буде створення умов для збереження і розвитку трудового потенціалу України шляхом надання ефективного соціального захисту, забезпечення умов гідної праці та добробуту людей, підвищення якості життя населення, збереження здоров`я громадян, розвиток демографічного потенціалу країни та на цій основі підтримання високих темпів економічного зростання.

Збереження і розвиток національного трудового потенціалу нерозривно пов'язані з розвитком національної економіки, зростанням її конкурентоспроможності, забезпеченням сталого розвитку держави, гідної праці та добробуту людей.

 Адекватна оплата праці економічно активного населення, забезпечення державного бюджету коштами для  підтримки малозабезпечених верст населення, які не здатні самостійно конкурувати на ринку праці,  а також фінансування соціальних та гуманітарних програм  є головною задачею Уряду України в незалежності від його політичної складової.